Серпень 1920 року. Українці й поляки спільно захищають Замостя від кінноти Будьонного. Чому перемогу не можна приписувати лише одному командирові — і як оборона міста вплинула на хід війни?

Місто, яке опинилося на шляху кінної армії

Наприкінці серпня 1920 року польське місто Замостя (Zamość) опинилося перед загрозою наступу Першої кінної армії Семена Будьонного. Радянська кавалерія, що діяла на південному фланзі польсько-радянської війни, прагнула просунутися в напрямку Любліна. Місто з його залізничними шляхами та гарнізоном не можна було безпечно залишити в тилу.

У Замості поруч опинилися солдати двох армій: польської та Української Народної Республіки. Старшим за рангом командиром гарнізону став український полковник Марко Безручко. Оборона 29–31 серпня не знищила кінну армію Будьонного, проте затримала її та допомогла польським силам перегрупуватися перед боями в районі Комарова. Це історія реальної українсько-польської співпраці — складнішої за популярний образ одного героя, який самотужки «врятував Польщу».

Хто такий Марко Безручко

Марко Данилович Безручко народився 31 жовтня 1883 року у Великому Токмаку на Запоріжжі. Навчався у вчительській семінарії, згодом обрав військову кар’єру, закінчив Одеське піхотне юнкерське училище й навчався у Миколаївській академії Генерального штабу. У Першій світовій війні служив у російській армії, був поранений.

Після Української революції 1917 року перейшов на службу до українських військових структур. У 1919 році очолював штаб Корпусу січових стрільців. На початку 1920-го сформував і очолив 6-ту Січову стрілецьку дивізію Армії УНР. Важливо не переносити його пізніше звання генерал-хорунжого на серпень 1920 року: під час оборони Замостя він був полковником.

Союз, народжений необхідністю

Навесні 1920 року уряди Української Народної Республіки та Польщі уклали політичну й військову угоди, пов’язані з іменами Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського. Сторони мали різні інтереси, але спільного противника — більшовицьку Росію. У квітні розпочався спільний наступ, а на початку травня польські й українські частини ввійшли до Києва.

Успіх виявився коротким. У червні польсько-українські сили відступили з Києва, а 6-та дивізія Безручка брала участь у важких ар’єргардних боях. У серпні її планували перевести до основних сил Армії УНР на південь. Проте через зміну фронтової ситуації частину дивізії затримали в районі Замостя.

Хто саме обороняв Замостя

Популярні перекази нерідко створюють враження, що місто обороняла вся 6-та Січова дивізія. Польський історик Мирослав Шуміло у дослідженні для «Biuletyn IPN» наводить важливе уточнення: безпосередньо в місті з українських підрозділів залишалися штабна сотня та саперний курінь — разом приблизно 400 військових.

Основу гарнізону становив польський 31-й полк Каньовських стрільців під командуванням капітана Миколая Болтуця. У дослідженні Шуміла для нього наведено чисельність 2320 офіцерів і вояків. До оборони також залучали інші польські підрозділи, артилерію та бронепотяги. Загальна чисельність гарнізону в різних описах відрізняється залежно від того, які підрозділи й на який момент враховували.

Українські сапери допомогли створити довкола міста систему дротяних загороджень, окопів та опорних пунктів. Польські солдати забезпечували основну масу піхоти. Отже, успіх належав спільним зусиллям, а не лише одному національному підрозділу.

Три дні оборони: 29–31 серпня

Передові частини Будьонного з’явилися поблизу міста 28 серпня. Наступного дня почалися атаки, а 30 серпня кільце оточення посилилося. Вершники, ефективні у відкритому маневреному бою, мусили штурмувати підготовлені позиції з окопами та колючим дротом. Оборонці відбивали атаки й здійснювали вилазки проти місць скупчення противника.

Сучасні польські дослідження датують основну оборону 29–31 серпня 1920 року. Ці дати подано за григоріанським календарем, яким користувалися в Польщі; додавати до них 13 днів, як іноді роблять під час некритичного перерахунку старого стилю, не потрібно.

У мемуарній розповіді українського генерала Олександра Удовиченка згадується контратака української сотні в критичний момент бою. Це важливе свідчення учасника епохи, але його деталі слід читати як спогад, а не як повністю незалежно перевірений оперативний журнал. Під час цих днів гарнізон втримав місто, а війська Будьонного не змогли перетворити його на свій опорний пункт.

Суперечка про командування: Безручко чи Болтуць?

За старшинством саме Марко Безручко очолив оборону Замостя. Водночас польський капітан Миколай Болтуць командував головним піхотним з’єднанням гарнізону й відігравав визначну роль у щоденному управлінні боєм.

Пізніше Болтуць стверджував, що за домовленістю саме він фактично віддавав накази, а Безручко був лише формальним командувачем. Історик Мирослав Шуміло застерігає: це свідчення не можна приймати без критики, оскільки ставлення Болтуця до українського союзника було непростим. Місцева польська історична енциклопедія Замостя також наголошує на великій практичній ролі Болтуця.

Тому коректна формула така: Безручко був командувачем оборони гарнізону за старшинством, а Болтуць — ключовим польським командиром, який безпосередньо керував значною частиною бойових дій. Історична заслуга одного не вимагає применшення іншого.

Що дала оборона Замостя

Затримка Першої кінної армії дозволила польському командуванню зосередити сили для наступних боїв. 31 серпня 1920 року поблизу Комарова відбулася велика кавалерійська битва, у якій польські частини завдали Будьонному тяжкої поразки. Оборона Замостя й битва під Комаровом були пов’язаними, але різними подіями.

Іноді стверджують, ніби саме Безручко «врятував Варшаву». Це хронологічно неточно: вирішальна фаза Варшавської битви відбулася раніше, у середині серпня. Оборона Замостя була важливою частиною завершального етапу кампанії 1920 року на південному напрямку, але не одноосібною причиною польської перемоги у війні.

Перемога без незалежності

Восени 1920 року українські війська продовжували боротьбу за УНР. Проте після польсько-радянського перемир’я, що набуло чинності 18 жовтня, армія Петлюри опинилася у вкрай складному становищі. У листопаді її частини відступили через Збруч і були інтерновані польською владою.

Безручко пройшов через табори інтернованих, а згодом оселився у Варшаві. Брав участь у житті української військової еміграції, редагуванні історичних видань і збереженні пам’яті про боротьбу за незалежність. У роки Другої світової війни обіймав посаду військового міністра уряду УНР в еміграції. Помер 10 лютого 1944 року у Варшаві; похований на православному цвинтарі на Волі.

Пам’ять про спільний опір

У замойському Арсеналі встановлено пам’ятну дошку польською та українською мовами на честь оборонців міста. На ній згадані вояки 6-ї дивізії Армії УНР полковника Безручка та польського 31-го полку капітана Болтуця. Це промовисте свідчення того, як сьогодні осмислюють події 1920 року.

Історія Замостя цінна саме точністю: український полковник, польський капітан, кількасот українських саперів і штабних вояків, тисячі польських солдатів та місцеві мешканці разом витримали натиск значно сильнішого супротивника. Без міфу про одного рятівника вона стає не менш, а більш переконливою історією солідарності.

Джерела та примітки

• Mirosław Szumiło. «Marko Bezruczko», Biuletyn Instytutu Pamięci Narodowej, № 1–2, 2020 — дослідження про склад гарнізону, перебіг оборони та суперечку щодо командування.
• Marcin Michnicki. «Zamosc during the Bolshevik invasion in August 1920», University of Łódź Press, 2021 — академічне дослідження облоги та участі міста.
• Посольство Польщі в Україні: участь українців у польсько-радянській війні, 15 серпня 2020.
• Український інститут національної пам’яті: біографія Марка Безручка — містить також мемуарний опис боїв Олександра Удовиченка.
• Zamościopedia: Oblężenie 1920 — місцева історія укріплень, гарнізону й оборони.

Примітка про дати: 29–31 серпня 1920 року — дати за григоріанським календарем. Ця публікація не прив’язана до 29 жовтня і не є матеріалом рубрики «В цей день в історії».

«Український Світанок» — історія України та українців у світовій історії.