Щедрівка про ластівку, хорова прем’єра в Києві, дипломатичне турне УНР, концерт у Carnegie Hall і нові англійські слова 1936 року — перевірена історія української мелодії, яку світ знає як «Carol of the Bells».

Мелодія, яку знають мільйони, але не завжди впізнають її батьківщину

Щороку наприкінці осені й узимку в кінотеатрах, торговельних центрах та концертних залах багатьох країн лунає стрімка мелодія, що нагадує передзвін. Англомовний світ знає її як «Carol of the Bells». Але за різдвяною назвою стоїть український «Щедрик» — хорова обробка народної щедрівки, створена Миколою Леонтовичем.

Це не історія про те, як іноземці просто переклали українську пісню. Український оригінал розповідає про ластівку, що віщує господареві добробут, тоді як відомий англійський текст говорить про дзвони та Різдво. Незмінним залишилося найважливіше — музичне ядро, яке український композитор перетворив на самостійний мистецький твір.

Ластівка замість дзвонів

У традиційній щедрівці ластівка прилітає до господарства й сповіщає про майбутній достаток. Образ весняної пташки в зимовому обрядовому співі іноді пояснюють давніми календарними традиціями та зміною часу святкування Нового року. Однак реконструкції дохристиянського походження тексту залишаються предметом фольклористичних інтерпретацій, а не беззаперечно встановленою датою створення пісні.

Леонтович не був автором народного тексту чи первісного мотиву. Його внесок полягав у вишуканій хоровій обробці: короткий чотиризвуковий мотив багаторазово повторюється, переходить між голосами, наростає й утворює складну поліфонічну тканину. Тому «Щедрик» не просто збережений фольклорний запис, а авторська композиційна праця на народній основі.

Микола Леонтович і довга робота над короткою піснею

Микола Дмитрович Леонтович (1877–1921) виріс у подільському середовищі, навчався в духовній семінарії, викладав музику, керував хорами та збирав і обробляв народні мелодії. У його творчості особливе місце посідала увага до найдрібніших інтонацій української пісні.

«Щедрик» часто називають твором 1916 року, але це дата його знаменитого публічного виконання, а не обов’язково початку роботи. Композитор повертався до обробки протягом кількох років, удосконалював фактуру та взаємодію голосів. Український інститут згадує п’ять редакцій твору. Саме ретельне опрацювання короткої теми пояснює, чому її можна впізнати вже за першими звуками.

За інформацією Українського інституту, прем’єра відбулася 29 грудня 1916 року в Києві, у будівлі нинішньої Національної філармонії України. Дату тут подано за сучасним календарним датуванням установи; вона не пов’язана з датою виходу англомовної версії.

Культурна дипломатія Української Народної Республіки

Через кілька років музика Леонтовича вийшла за межі України не випадково. У 1919 році Українська Народна Республіка підтримала міжнародне турне Української республіканської капели під орудою диригента Олександра Кошиця. Метою було показати європейській публіці українську культуру й привернути увагу до прагнення українців мати власну державу.

Ця місія розгорталася в надзвичайно складних умовах: на українських землях тривали війни, змінювалися фронти й уряди, а за міжнародне визнання УНР доводилося боротися дипломатичними засобами. Хор не був військовим підрозділом і не міг змінити хід війни, проте демонстрував, що українська музична традиція має власне обличчя.

У 1919–1921 роках капела гастролювала європейськими країнами, серед яких Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція та Бельгія. «Щедрик» став однією з найяскравіших частин її репертуару.

Олександр Кошиць: людина, яка повезла «Щедрика» за океан

Олександр Кошиць був не просто диригентом, який виконував уже готову партитуру. Він формував програму гастролей, працював із хором і представляв українську музичну школу перед іноземними слухачами. Саме завдяки його капелі європейська, а згодом і американська публіка отримала нагоду почути Леонтовича у виконанні професійного українського колективу.

Після європейських концертів капела продовжила діяльність під назвою Ukrainian National Chorus — Український національний хор. У вересні 1922 року співаки вирушили через Атлантику. Архів Українського історико-освітнього центру в Нью-Джерсі зберігає матеріали їхньої подорожі: згадки про пароплав RMS Caronia, газетні повідомлення й концертні документи.

26 вересня 1922 року колектив прибув до Нью-Йорка. За лічені дні йому належало вийти на одну з найвідоміших музичних сцен Америки.

5 жовтня 1922 року: «Щедрик» у Carnegie Hall

5 жовтня 1922 року Український національний хор виступив у Carnegie Hall у Нью-Йорку. У програмі був і «Щедрик» Леонтовича. Це була перша відома поява твору на сцені цієї зали й важливий етап його поширення в Північній Америці.

Американська преса відзначала майстерність співаків та характер звучання українського хору. Водночас не варто називати цей вечір світовою прем’єрою «Щедрика»: твір уже виконували в Києві та під час європейських гастролей.

Історія концерту підтверджена не лише пізнішими спогадами. Український історико-освітній центр публікує газетні матеріали вересня–жовтня 1922 року, а архів Carnegie Hall зберігає тогочасні концертні програми. Так документально простежується шлях української мелодії від Києва до Нью-Йорка.

Платівка Brunswick: музика, що пережила концерт

Важливою подією 1922 року став і грамофонний запис «Щедрика» у виконанні Українського національного хору під керуванням Кошиця. На історичній платівці компанії Brunswick поруч із назвою «Shchedryk» зазначено ще одну українську композицію — «Koza».

На етикетці можна прочитати, що хор співає українською мовою. Це промовисте свідчення: американський музичний ринок отримував не безіменну «східноєвропейську» мелодію, а твір із конкретною назвою, автором обробки та виконавцями.

Саме запис дозволяє сучасному слухачеві почути, як звучала українська хорова традиція в епоху раннього звукозапису. Не слід, однак, плутати студійний запис із аудіофіксацією концерту в Carnegie Hall: це різні події.

1936 рік: як ластівка перетворилася на різдвяні дзвони

Новий етап історії «Щедрика» пов’язаний з американським музикантом і педагогом Пітером Вільговським (Peter J. Wilhousky). У 1936 році він опублікував англомовний текст і аранжування під назвою «Carol of the Bells».

Його слова не були перекладом української щедрівки. Вільговський почув у повторюваному мотиві образ дзвонів і створив нову різдвяну поезію. Саме ця версія поступово стала особливо популярною в англомовних країнах.

Поширена розповідь, що Вільговський особисто почув «Щедрика» 5 жовтня 1922 року в Carnegie Hall і одразу вирішив його переробити, не має такого самого рівня документального підтвердження, як сам концерт. У матеріалі America Magazine, що спирається на лист Вільговського до музикознавця Романа Савицького, зазначено іншу послідовність: ідея нового тексту виникла значно пізніше. Тому красиву легенду про миттєве натхнення в залі не слід подавати як встановлений факт.

Що змінилося, а що залишилося українським

У «Carol of the Bells» зникли ластівка, кошара, ягнята й обіцянка щедрого року. Натомість з’явилися різдвяні дзвони. Та музична основа залишилася пов’язаною з обробкою Леонтовича.

Тут важливо розрізняти три речі: традиційну українську щедрівку, авторську хорову обробку Леонтовича та англійський текст і аранжування Вільговського. Називати останнього автором первісної мелодії було б помилкою; так само неправильно стверджувати, що англійський текст буквально перекладає український.

Згодом різні музиканти створювали нові виконання й інструментальні версії. Мелодія зазвучала у фільмах, рекламі та концертних програмах, і її зв’язок із українським походженням для багатьох слухачів став менш очевидним.

Трагічна доля автора

Микола Леонтович не дожив до американського успіху свого твору. 23 січня 1921 року композитора вбили в селі Марківка на Поділлі. Архівні матеріали, оприлюднені вже після радянського періоду, пов’язують убивство з агентом ВЧК Афанасієм Грищенком.

Про політичні мотиви злочину висували різні пояснення. Однак без додаткових документів не можна впевнено стверджувати, що композитора вбили саме через майбутню міжнародну популярність «Щедрика» чи за конкретну хорову композицію.

Трагедія полягає й у тому, що Леонтович не побачив, як його музика долає кордони та стає однією з найупізнаваніших українських мелодій у світі.

Повернення імені до світової пам’яті

У грудні 2022 року, через сто років після нью-йоркського дебюту, у Carnegie Hall відбувся концерт «Notes from Ukraine», присвячений історії «Щедрика» й українській музиці. Це було нагадування про те, що за всесвітньо відомою різдвяною мелодією стоїть конкретна українська культурна історія.

У грудні 2025 року Український інститут повідомив, що факсиміле рукопису Леонтовича розмістили в Carnegie Hall у просторі Composers Gallery. Оригінал рукопису зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Так українська культурна дипломатія отримала символічне продовження: від гастролей хору Кошиця до представлення рукопису композитора в американському концертному закладі.

Не просто різдвяна мелодія

Історія «Щедрика» — приклад того, як фольклор, композиторська майстерність, державна культурна місія, звукозапис і новий текст іншою мовою можуть разом змінити долю музичного твору.

Український оригінал не потребує вигаданих сенсацій: він має підтверджені дати виконань, імена музикантів, концертні документи та збережені записи. Повернення цих фактів у суспільну пам’ять не применшує внеску американського автора різдвяних слів, а допомагає побачити повну історію.

Коли наступного разу пролунає «Carol of the Bells», варто згадати не лише дзвони, а й українську ластівку, Миколу Леонтовича та хор Олександра Кошиця, який доніс її голос до світу.

Джерела та примітки

• Український інститут: історія прем’єри 1916 року, турне й концерту 1922 року
• Український інститут: «100 років Carol of the Bells»
• Ukrainian History and Education Center: The Chorus in the New World
• America Magazine: історія створення англійського тексту (2022)
• WAMC / NPR: сторіччя американської прем’єри (2022)
• Library of Congress / Bain News Service: фотографія Українського національного хору

Архівні ілюстрації: фото хору й портрет Кошиця — Bain News Service, колекція Бібліотеки Конгресу США (без відомих обмежень, суспільне надбання у США); етикетка платівки Brunswick 1922 року — Public Domain у США. У кожному підписі вказано походження. Правовий статус в інших юрисдикціях може відрізнятися.