В цей день в історії… 31 жовтня 1918 року у Львові українські політичні й військові діячі ухвалили рішення, від якого залежала доля Східної Галичини: не чекати остаточної відповіді Відня, а в ніч на 1 листопада перебрати владу в місті. Цей крок став безпосередньою передумовою Листопадового чину та утвердження української державності на західноукраїнських землях.

Між дипломатичними переговорами та військовою операцією залишалися лічені години. Чому українські представники наважилися діяти саме 31 жовтня? І чим історична дата ухвалення рішення відрізняється від дати самого повстання?

Осінь 1918-го: імперія зникає, майбутнє Галичини невизначене

Наприкінці Першої світової війни Австро-Угорська монархія стрімко розпадалася. Народи імперії формували власні політичні органи й претендували на управління територіями, де жили. Східна Галичина опинилася в центрі суперництва українського та польського національних рухів. Львів — тоді Лемберг у німецькомовному адміністративному вжитку та Lwów у польському — був адміністративним центром краю.

18–19 жовтня у Львові українські представники створили Українську Національну Раду (УНРаду), яка проголосила намір сформувати українську державу на українських землях Австро-Угорщини. Водночас у Кракові постала Польська ліквідаційна комісія, що прагнула перебрати адміністрацію Галичини. Суперечка стосувалася не лише символів, а й реального контролю над урядовими установами, залізницею, зв’язком і військовими частинами.

31 жовтня: остання спроба домовитися

Українські діячі спочатку розраховували на юридичну передачу влади від австрійської адміністрації. За спогадами учасника подій Степана Барана, 31 жовтня після прибуття зі столиці депутата Лонгина Цегельського делегація УНРади звернулася до намісника Галичини Карла фон Гуйна. До її складу входили Кость Левицький, Іван Кивелюк, Сидір Голубович, Лонгин Цегельський і сам Баран. Намісник не погодився передати владу ні українській, ні польській делегації.

Це свідчення важливе, бо показує: збройний виступ не був єдиним варіантом, який розглядали українські політики. Частина з них усе ще сподівалася отримати законне рішення австрійського уряду. Але час працював проти обох сторін, а звістки про можливий приїзд польської комісії посилювали відчуття невідкладності.

Дмитро Вітовський і рішення діяти тієї ж ночі

Ключову роль у підготовці військової операції відіграв Дмитро Дмитрович Вітовський — сотник Легіону Українських січових стрільців, який наприкінці жовтня очолив український військовий осередок у Львові. На нарадах 31 жовтня представники УНРади та військові дійшли висновку: чекати до наступного дня небезпечно.

Український інститут національної пам’яті та історичний календар Національної історичної бібліотеки України датують вирішальне рішення саме 31 жовтня 1918 року. Військовий комітет реорганізували в Українську генеральну команду; осередком керівництва став Народний дім у Львові. Учасники розіслали вказівки місцевим військовим організаціям, щоб перебрання влади не обмежилося одним містом.

Історик і сучасник подій Михайло Лозинський у праці «Галичина в рр. 1918–1920», опублікованій 1922 року, описував складну дискусію: після новин із Відня знову з’явилася пропозиція зачекати на офіційний документ. Вітовський наполягав, що відкладення операції може позбавити українські сили можливості діяти. Саме готовність військової організації, за оцінкою Лозинського, допомогла прихильникам негайних дій переконати тих, хто вагався.

Знамениті слова про те, що Львів необхідно взяти цієї ночі, інакше завтра його займуть поляки, наводять у пізніших викладах подій. Їх доречно розуміти як відображення позиції Вітовського, а не як гарантовано дослівний стенографічний запис засідання.

Ніч із 31 жовтня на 1 листопада: від рішення до дії

Операція розгорнулася вночі. За даними Українського інституту національної пам’яті, близько четвертої ранку 1 листопада українські частини почали займати стратегічні об’єкти Львова: ратушу, намісництво, пошту, вокзал, банк та інші установи. Інститут наводить оцінку сил — приблизно 1400 вояків і 60 старшин. Над ратушею підняли синьо-жовтий прапор.

Отже, 31 жовтня — день рішення й остаточної підготовки, а 1 листопада — дата початку самого Листопадового чину. Змішувати ці дати означало б спотворити послідовність подій.

Українська влада також була встановлена в низці інших міст Галичини. Однак Львів не став місцем тривалого мирного співіснування двох національних проєктів. Уже 1 листопада почалися збройні сутички з польськими силами, які переросли в польсько-українську війну. Цю складну історію варто пам’ятати без замовчування суперечливих інтересів і втрат різних громад міста.

Від Листопадового чину до ЗУНР

Українська Національна Рада стала центральним органом влади. 9 листопада було сформовано Державний секретаріат — уряд на чолі з Костем Левицьким, а 13 листопада ухвалено Тимчасовий основний закон, який закріпив назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) і її державні засади. Тому не варто стверджувати, ніби всі установчі акти ЗУНР були ухвалені ще 31 жовтня.

Рішення львівської наради не гарантувало військової перемоги. Проте воно означало перехід від очікування імперського дозволу до самостійної організації влади. У цьому — історична вага 31 жовтня 1918 року.

Що треба знати про дату та джерела

У Львові 1918 року використовували григоріанський календар, тому 31 жовтня та 1 листопада наведені за новим стилем; додавати до цих дат 13 днів не потрібно. Свідчення учасників і пізніші історичні виклади дещо відрізняються в деталях перебігу нарад, але узгоджуються щодо головного: рішення про негайне перебрання влади ухвалили 31 жовтня, а реалізували в ніч на 1 листопада.

На історичних світлинах діячів того часу також трапляються суперечності атрибуції. Зокрема, на сторінці фотографії 1918 року у Wikimedia Commons нині названі Іван Боберський, Михайло Волошин і Лонгин Цегельський, тоді як ранній опис файлу називав центральну постать Дмитром Вітовським. Через цю розбіжність фотографію не можна використовувати як безсумнівний портрет Вітовського.

Джерела та архівні матеріали

• Український інститут національної пам’яті: «1918 — у Львові розпочався Листопадовий чин» — хронологія 31 жовтня — 1 листопада.
• Національна історична бібліотека України: «Листопадовий чин» — дата наради й організація повстання.
• Михайло Лозинський. «Галичина в рр. 1918–1920», розділ III (1922) — близьке до подій історичне свідчення, зокрема опис засідань і позиції Вітовського.
• Степан Баран. Спогади про Листопадовий зрив, оприлюднені «Локальною історією» — свідчення учасника про делегацію до намісника.
• «Збруч»: «Дві листопадові революції у Львові — 1848 і 1918» — історичний контекст і підготовка.
• Wikimedia Commons: архівне фото українських діячів, 1918 — невідомий автор, Public Domain; існує суперечність у підписах до зображених осіб.
• Wikimedia Commons: маніфест УНРади в газеті «Діло», 20 жовтня 1918 року — PD-UA-exempt.

«Український Світанок» — історія України й українців у світі. 31 жовтня 2026 року.