Тисячі українських емігрантів з Австро-Угорщини опинилися за колючим дротом у Канаді. Як це сталося і чому останні табори закрили лише 1920 року?

Вони приїхали до Канади в пошуках землі, роботи та свободи. Але після початку Першої світової війни тисячі українських емігрантів із Галичини та Буковини отримали статус «ворожих іноземців». Їх інтернували, змушували працювати, а десятки тисяч інших поставили на облік. Ця маловідома історія тривала від 1914 до 1920 року.

Звідки прибули українці та чому вони стали підозрюваними

Наприкінці XIX — на початку XX століття українські селяни з Галичини та Буковини, які перебували під владою Австро-Угорщини, масово емігрували до Канади. Канада заохочувала переселення, потребуючи робітників і фермерів. Після вступу Британської імперії у війну з Австро-Угорщиною попереднє підданство українців стало приводом для державних обмежень. Українська національність не означала підтримки Відня, однак влада часто класифікувала людей за документами як «австрійців».

Закон про воєнні заходи 1914 року

22 серпня 1914 року канадський парламент ухвалив War Measures Act — Закон про воєнні заходи. Він надав урядові надзвичайні повноваження, зокрема щодо обмеження громадянських свобод та інтернування «ворожих іноземців» (enemy aliens). Підставами для затримання могли бути безробіття, відсутність документів, порушення реєстраційних правил або спроба залишити країну. Це не обов’язково означало доведене шпигунство чи диверсійну діяльність.

Скільки українців ув’язнили

За даними Канадського військового музею, у 1914–1920 роках інтернували 8 579 осіб різного походження в мережі з 24 таборів і приймальних пунктів. Із них 3 138 військове командування класифікувало як військовополонених, решта були цивільними. За оцінкою Ukrainian Canadian Civil Liberties Foundation, понад 5 тисяч інтернованих були українцями. У документах також фігурують 5 954 вихідці з Австро-Угорщини: це не тотожне точному підрахунку етнічних українців. Близько 80 тисяч «ворожих іноземців», переважно українців, мали реєструватися у поліції та носити посвідчення.

Табори Castle Mountain, Kapuskasing, Spirit Lake

Табори діяли від Квебеку й Онтаріо до Манітоби, Альберти та Британської Колумбії. Серед них — Castle Mountain у Банфі, Spirit Lake у Квебеку, Kapuskasing в Онтаріо, Brandon у Манітобі, Morrissey у Британській Колумбії та Fort Henry у Кінгстоні. Умови різнилися: намети чи бараки, холод, віддаленість від родин і військова охорона. Інтерновані працювали на розчищенні лісів, будівництві доріг, інфраструктури національних парків та інших проєктах.

Примусова праця, втрата майна і родинні трагедії

Канадський військовий музей зазначає, що інтернованих часто залучали до масштабних трудових проєктів, зокрема у Національному парку Банф. Багатьом платили лише 25 центів на день — значно менше за тодішню звичайну оплату праці. Частину майна конфіскували; родини залишалися без заробітку й підтримки. У таборах перебували не лише чоловіки: серед інтернованих були також жінки й діти.

Чому ув’язнення тривало після війни

Бойові дії завершилися перемир’ям 11 листопада 1918 року, проте останні канадські табори закрили лише в лютому 1920 року. Офіційно операції інтернування завершилися в червні 1920-го. Отже, воєнні обмеження тривали й після завершення бойових дій.

Пам’ять, визнання та історична відповідальність

Протягом десятиліть про інтернування знали переважно родини постраждалих та дослідники. У листопаді 2005 року парламент Канади визнав інтернування українських канадців через законопроєкт C-331. У 2008 році уряд і представники української громади домовилися про фінансування пам’ятних та освітніх ініціатив через Canadian First World War Internment Recognition Fund. Сьогодні історію зберігають музеї, архіви й меморіали.

Що означає ця історія

Інтернування українців у Канаді нагадує, як швидко воєнна підозрілість може обмежити права людей через походження, навіть якщо вони не вчинили жодного злочину. Водночас це історія української громади, яка домоглася документування подій і публічного визнання минулого. Термін «табори інтернування» точніше відображає історичну та правову категорію цих установ; вони не були нацистськими таборами знищення.

Запитання та відповіді

Чому українців ув’язнювали?

Насамперед через попереднє підданство Австро-Угорщини та дію канадських надзвичайних воєнних правил.

Скільки людей перебувало в таборах?

8 579 людей різних національностей; понад 5 тисяч із них, за оцінкою UCCLF, були українцями.

Коли завершилося інтернування?

Останні табори закрили в лютому 1920 року, а всю операцію офіційно завершили в червні 1920 року.

Джерела та архівні матеріали

• Канадський військовий музей — Інтернування українських канадців
• Канадський музей історії — історія інтернування
• Бібліотека й архіви Канади — список таборів та документи
• Ukrainian Canadian Civil Liberties Foundation
• Manitoba Museum — Imprisoning Our Own