Український Світанок — панорама Києва, Дніпро і собори на світанку

Наприкінці XIX століття холера й чума забирали тисячі життів. Учений, який виріс в Одесі, запропонував захищати людей від цих інфекцій за допомогою щеплень. Він випробував свою розробку на собі, працював серед епідемій в Індії, пережив службове усунення після трагедії — і зрештою домігся наукового визнання. Його звали Вальдемар Мордехай Хавкін (Waldemar Haffkine).

Від Одеси до Парижа

Хавкін народився 1860 року в Одесі, яка тоді належала Російській імперії, а нині є українським містом. Він походив з єврейської родини, навчався в Новоросійському університеті в Одесі й займався природничими науками. Важливо не підміняти історичну біографію сучасними національними ярликами: він був ученим єврейського походження, уродженцем території сучасної України, який працював у кількох країнах.

Після переїзду до Західної Європи Хавкін працював у Парижі, в Інституті Пастера. Наприкінці XIX століття бактеріологія швидко розвивалася, але розуміння механізмів імунітету й методів перевірки вакцин ще було далеким від сучасного.

1892 рік: вакцина проти холери

У 1892 році Хавкін розробив експериментальну протихолерну вакцину. Він випробував її також на собі, демонструючи впевненість у власному підході, хоча самовипробування не може замінити повноцінного клінічного дослідження. У 1893 році він вирушив до Британської Індії, де холера була тяжкою проблемою громадського здоров’я.

У 1893–1896 роках учений проводив польові випробування щеплень. Умови були складними: недовіра частини населення, обмежені можливості медичного спостереження, адміністративні перепони. Історики медицини оцінюють його роботу як один із ранніх важливих прикладів практичної профілактичної вакцинації проти бактеріальної інфекції. Водночас вакцини Хавкіна не були тотожними сучасним препаратам, а результати тогочасних випробувань потрібно розглядати в контексті методів XIX століття.

Бомбей і боротьба з чумою

Коли 1896 року чума охопила Бомбей (нині Мумбаї), Хавкін переключився на нову загрозу. У 1897 році він створив протичумну вакцину, яку почали застосовувати в Індії. Масштабні кампанії щеплень зробили його ім’я відомим далеко за межами лабораторій. Це була не «перемога над чумою» в сучасному розумінні, а важливий крок у спробах зменшити ризик захворювання й смертності.

Його робота поєднувала лабораторні дослідження, виробництво препарату й практичну організацію вакцинації. Такий перехід від наукової ідеї до масових заходів громадського здоров’я був одним із головних викликів тієї епохи.

Трагедія в Мулковалі та несправедливе звинувачення

У 1902 році в селі Мулковал у Пенджабі після протичумних щеплень 19 людей померли від правця. Це була реальна трагедія, яка вимагала розслідування. Провину поклали на Хавкіна, і його усунули від роботи. Пізніше докази, зокрема щодо можливого забруднення препарату під час роботи на місці, спричинили перегляд звинувачень. У 1907 році його офіційно реабілітували.

Цей епізод не можна ні замовчувати, ні подавати як доказ того, що сама ідея вакцинації була хибною. Він показує, наскільки важливі стерильність, контроль виробництва, простежуваність партій і незалежне розслідування несприятливих подій.

Інститут, що зберіг його ім’я

У 1925 році лабораторію в Бомбеї перейменували на Інститут Хавкіна. Учений помер 26 жовтня 1930 року у швейцарській Лозанні. Його ім’я залишилося в історії медицини насамперед завдяки роботі над ранніми вакцинами проти холери та бубонної чуми.

Біографія Хавкіна також нагадує про багатокультурне наукове середовище Одеси: виходець із єврейської громади міста зробив кар’єру в європейських лабораторіях, а найважливішу частину своєї практичної роботи присвятив боротьбі з епідеміями в Індії. Це історія науки без кордонів — але з цілком конкретними місцями, датами, ризиками й людськими долями.

Джерела та примітки

Ілюстрація: портрет Вальдемара Хавкіна, Wellcome Collection / Wikimedia Commons, CC BY 4.0.

Залишити відповідь

Популярне