У 1930-х роках, коли далекі подорожі залишалися недоступними для більшості мешканців Галичини, українська письменниця й фотографка Софія Яблонська надсилала додому репортажі з Марокко, Китаю та островів Тихого океану. Вона не просто збирала враження: працювала з камерою, описувала побут людей, ставила запитання про місце жінки у суспільстві й перетворювала подорож на українську літературу.
Від галицького села до Парижа
Софія Яблонська народилася 15 травня 1907 року в селі Германів у Галичині (нині Тарасівка Львівської області). Її батько Іван був священником. Під час Першої світової війни родина опинилася в Таганрозі, а 1921 року повернулася до Галичини. Софія навчалася у Львові, цікавилася театром і кінематографом. У 1927 році поїхала до Парижа, де шукала можливості працювати в кіно та опановувала документальну зйомку.
Важливо пам’ятати, що тодішня Галичина перебувала у складі Польщі, а Париж був центром європейського мистецького життя. Яблонська рухалася між кількома мовними й культурними середовищами, але писала для української публіки.
Марокко: подорож, з якої народилася книжка
Наприкінці 1920-х Яблонська вирушила до Марокко. Джерела по-різному датують початок цієї поїздки: у матеріалі Culture.pl згадано 1928 рік, тоді як хронологія Фонду Софії Яблонської відносить тримісячну мандрівку до 1929-го. Без додаткових архівних підтверджень точний початок подорожі не варто подавати як безспірний.
Її книжка «Чар Марока» вийшла у Львові 1932 року. Це не сухий путівник: авторка описувала зустрічі, вулиці, звичаї та людські взаємини, намагаючись зрозуміти побачене. Сучасні дослідники відзначають її увагу до становища жінок і до того, як європейці дивилися на північноафриканське суспільство. Водночас тексти 1930-х слід читати критично: навіть уважний мандрівник не міг повністю уникнути упереджень своєї доби.

Китай і камера як професія
У 1931 році Яблонська вирушила в нову велику подорож. За хронологією її фонду, вона уклала контракт на знімання коротких документальних сюжетів і працювала в Азії, зокрема в Китаї. Фотоапарат і кінокамера були для неї не тільки способом зберегти спогади, а й інструментами заробітку та спостереження.
Досвід Китаю відобразився у книжці «З країни рижу та опію», виданій 1936 року. Слово «риж» у назві — історична форма, яку не слід мовчки замінювати сучасним «рис». Яблонська писала про повсякденне життя, подорожні труднощі й сам процес фотографування. Один із її текстів, «У китайському заїзді», був опублікований у часописі «Нова хата» 1934 року; сьогодні його можна прочитати в електронному відтворенні «Локальної історії».
Острови Тихого океану та «Далекі обрії»
1934 року Яблонська подорожувала також до Австралії, Нової Зеландії, на Балі, Яву, Таїті та в інші місця Азійсько-Тихоокеанського регіону. Ці поїздки згодом увійшли до її книжкового світу. У 1939 році побачили світ «Далекі обрії» — ще одна важлива частина української мандрівної прози.
У текстах Яблонської відчутна особиста присутність авторки. Вона не ховається за нібито всезнаючим голосом дослідника: описує власний подив, страх, захоплення, непорозуміння. Саме ця суб’єктивність робить її книжки цінними історичними свідченнями — і водночас нагадує, що літературний репортаж не є нейтральним етнографічним описом.
Життя між Китаєм і Францією
У Китаї Софія познайомилася з французом Жаном Уденом, із яким одружилася. Подружжя виховувало трьох синів. Згодом родина перебралася до Франції. Яблонська займалася також проєктуванням будинків і продовжувала писати. У спогадовій прозі вона поверталася до дитинства, батьківського дому та українського середовища.
4 лютого 1971 року письменниця загинула в автомобільній катастрофі у Франції. Після її смерті друзі та родина сприяли виданню й перекладам її творів. Відомості про обставини останньої поїздки в біографічних публікаціях походять переважно зі спогадової традиції, тому їх не варто драматизувати вигаданими деталями.
Чому її відкривають заново
Софія Яблонська цікава не лише маршрутом своїх мандрівок. Вона показала, що українською мовою можна розповідати про цілий світ, не замикаючи національну культуру в географічних межах. Її репортажі стали частиною історії жіночого авторства, документальної фотографії та української еміграційної літератури.
Нині спадщину письменниці повертають до читача перевидання книжок, дослідження та діяльність Фонду Софії Яблонської. Її фотографії зберігають історичну цінність, але багато з них мають чинні авторські права: їх не слід вільно передруковувати лише через давню дату знімання.
Джерела й матеріали для подальшого читання
- Sofia Yablonska Foundation — біографічна хронологія, архівна спадщина.
- Culture.pl: Софія Яблонська та «Чар Марока» — біографія та історія книжки.
- «Локальна історія»: «У китайському заїзді» — історичний текст 1934 року та біографічна довідка.
- Огляд трьох книжок Яблонської — бібліотечний матеріал про видання й перевидання.
- Мирослава Влах. Геообразний світ мандрівної літератури Софії Яблонської — наукова стаття, 2019.





Залишити відповідь