У серпні 1914 року українські добровольці в Галичині створили військову формацію, яка стала одним із символів національного руху ХХ століття. Легіон Українських січових стрільців (УСС) воював у складі австро-угорської армії. Його історія — не лише розповідь про окопи Карпат і фронтові втрати, а й про формування покоління, яке невдовзі взяло участь у боротьбі за українську державність.
Чому українці створили власний легіон
Початок Першої світової війни поставив українців, розділених між Російською та Австро-Угорською імперіями, по різні боки фронту. У Львові 1 серпня 1914 року представники провідних українських політичних сил утворили Головну українську раду. Вона підтримала створення української добровольчої частини у війську Габсбурзької монархії.
6 серпня 1914 року з’явився заклик записуватися до Українських січових стрільців. За даними Українського інституту національної пам’яті, відгукнулися близько 28 тисяч добровольців. Австро-угорське командування погодило формування значно меншого підрозділу — приблизно 2,5 тисячі осіб. Ці числа відображають різні речі: кількість охочих вступити та дозволений початковий склад, а не чисельність легіону протягом усієї війни.
Серед добровольців були учасники товариств «Січ», «Сокіл» і «Пласт», студенти, вчителі та сільська молодь. Довоєнна організаційна робота допомогла швидко сформувати підрозділ, але військовий вишкіл, озброєння та командування залежали від австрійських структур.
Карпатський фронт і Маківка
Узимку 1914–1915 років стрілецькі сотні виконували розвідувальні та охоронні завдання на карпатських перевалах. Навесні 1915 року вони брали участь у боях за гору Маківку, які тривали наприкінці квітня — на початку травня. Ці бої стали важливим епізодом у формуванні стрілецької пам’яті, хоча Маківку не можна називати одноосібною перемогою легіону: бойові дії відбувалися в межах ширшої операції австро-угорських військ проти російської армії.
Надалі стрільці воювали в Галичині, зокрема на Тернопільщині. Підрозділ зазнавав втрат, поповнювався та змінював організаційну структуру. За даними офіційного військово-історичного ресурсу Збройних сил України, до листопада 1918 року через легіон пройшло понад дев’ять тисяч вояків. Це сукупний показник за кілька років, а не одночасна чисельність частини.
Не лише зброя: книжки, пісні, освіта
Стрілецький рух мав і культурний вимір. У військовому середовищі діяли освічені люди, які писали спогади, вірші, пісні, фіксували події на фотографіях і підтримували українське культурне життя. Стрілецька пісня стала одним із найтривкіших елементів спадщини УСС. Проте приписувати всі відомі стрілецькі пісні одному авторові або одній конкретній битві без документального підтвердження було б помилкою.
Участь у легіоні давала практичний досвід організації, дисципліни та командування. Саме тому історичне значення УСС не вичерпується результатами окремих боїв. Їхній досвід виявився важливим у період розпаду імперій та появи українських державних утворень 1917–1921 років.
1918 рік: від імперського війська до боротьби за Україну
Після Берестейського миру 1918 року легіон УСС у складі австро-угорських військ перебував на території Наддніпрянської України, зокрема на півдні. Цей етап пов’язаний і з постаттю Вільгельма Габсбурґа, відомого як Василь Вишиваний. Після краху Австро-Угорщини частина стрільців долучилася до збройної боротьби за Західноукраїнську Народну Республіку.
Важлива відмінність: УСС і київські Січові стрільці
У популярних публікаціях часто плутають Українських січових стрільців (УСС) — легіон австро-угорської армії, створений 1914 року, — із Січовими стрільцями Армії УНР, формування яких почалося у Києві наприкінці 1917 року. Останні виросли з Галицько-Буковинського куреня, пов’язаного з Євгеном Коновальцем. Обидва середовища мали спільні національні прагнення й перетиналися через людей, але це не одна й та сама військова частина.

Ця різниця важлива для правильного прочитання фотографій і військових біографій. Зображення київських стрільців 1918 року не є автоматично ілюстрацією фронтового життя легіону УСС 1914–1917 років.
Що залишилося після легіону
Українські січові стрільці не були незалежною армією: до 1918 року вони підпорядковувалися командуванню Австро-Угорщини. Водночас у межах імперської війни вони створили українське військове середовище зі своїми символами, традиціями та досвідом. Після падіння монархії ці люди опинилися перед новим вибором — уже не між двома імперськими арміями, а між можливістю української державності та її противниками.
Історія УСС нагадує, що національне військо не виникає за один день. Йому передують громадські організації, добровольчі ініціативи, вишкіл і покоління людей, готових узяти на себе відповідальність. Саме в цьому — поряд із військовими операціями — полягає довготривале значення стрілецького руху.
Джерела
- Енциклопедія сучасної України: «Легіон українських січових стрільців».
- Український інститут національної пам’яті: створення легіону 1914 року.
- Військово-історичний ресурс ЗСУ: «Українські Січові Стрільці».
- Wikimedia Commons: історична фотографія київських Січових стрільців.





Залишити відповідь